<< Главная страница

IвановI ФранковI



Категории Микола Вороний ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал вiдповiдь на його посланiє   Нi, мiй учителю i друже, Про мене — все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за iдеалом, З його стражданням i болiнням I не вгамованим сумлiнням, Життя — се двi противнi сили. Що мiж собою в бiй вступили. Одна з них — велетень-гнобитель, А друга — генiй-визволитель; Його двосiчна гостра криця Влучна, як з неба блискавиця; Але i велетень могучий В руцi тримає меч блискучий; Страшнi тяжкi його удари, А ще страшнiш — таємнi чари... Як маю я його цуратись Чи вiд ударiв ухилятись? О нi! Я, взявши в руки зброю. Iду за генiєм до бою. Рубаюсь з ворогом, спiваю, В пiснях до бою закликаю Всiх тих, що млявi чи недужi. Чи пiд укриттям сплять байдужi. I знаю я, що замiсть плати Мене чекають кари, страти... Та чи ж грiзний удар обуха Там, де буяє творчiсть духа? Одна хвилина раювання Там вiдкупляє всi страждання.  Бо то чуття свобiднi, щирi  Бринять у святобливiй лiрi. I прикро, як ураз зi мною Стають, немовби теж до бою,  А справдi для пихи своєï З порожнiм серцем фарисеï I паперовими мечами  Вимахують над головами. Хто кликав ïх? Чого ïм треба? Чи хробакам потрiбно неба? Нехай iдуть всi тi нездари На торговицi та базари! Нiкчемний крам, дрiбнi вигоди — От ïх найвищiï клейноди! Але коли повсякчас битись, То серце може озлобитись. Охляти може, зачерствiти, Зав'януть, як без сонця квiти.  Душа бажає скинуть пута. Що в ïх здавен вона закута, Бажає ширшого простору — Схопитись i злетiти вгору, Життя брудне, життя нiкчемне Забути i пiзнать надземне. Все неосяжне — охопити, Незрозумiле — зрозумiти! О друже мiй, то не дурницi — Всi тi щасливi небилицi Про райських гурiй, про Нiрвану, Про землю ту обiтовану. Вони тягар життя скидають I душу раєм надихають. Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцевi вiдчути? I чи можливо без утрати Свобiдний творчий дух скувати? I хто Поезiю-царицю Посмiє кинуть у в'язницю? Хто вкаже шлях ïй чи напрямок?  Коли вона не зносить рамок?  В нiй всi краси кольори сяють, В нiй всi чуття i змисли грають!.. До мене, як горожанина, Ставляй вимоги — я людина. А як поет — без перепони Я стежу творчостi закони; З них повстають моï iдеï — Найкращий скарб душi моєï. Творю я ïх не для шаноби; Не руш, коли не до вподоби.  I ще скажу, мiй славний друже, Я не беру життя байдуже. Високих дум святi скрижалi, Всi нашi радощi i жалi, Всi тi болiння, i надiï, I чарiвливi гарнi мрiï —  Все, що вiд тебе в серце впало, Не загубилось, не пропало... Моя девiза — йти за вiком I бути цiлим чоловiком!   1 Вiрш є вiдповiддю на Вступ I. Франка до теми Лiсова iдилiя, присвяченоï М. Вороному.   Коментар М. Вороний, звертаючись до побратима по перу Iвана Франка, викладає своï погляди на життя, на мiсце i завдання в ньому, на поезiю. У життi є велетнi-гнобителi i генiï-визволителi. Вiн волiє йти за генiєм до бою. Поет бореться своïм щирим словом, не чекаючи слави, нагород, наражаючись на небезпеку, i йому прикро, що поряд ^стають, теж немовби до бою, а справдi для пихи своєï 3 порожнiм \серцем фарисеï I паперовими мечами Вимахують над головами. Проте не можна увесь час боротися, вiд цього серце озлоблюється, черствiє. Тому звернення до вiльноï поезiï — це не дурницi, це душi вiдрада, найкращий скарб душi. Нiщо поетовi не чуже, вiн iде за  вiком, залишаючись при цьому цiльною, гармонiйною натурою.

Метки Iвановi Франковi, МИКОЛА ВОРОНИЙ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА 10-х РОКIВ XX СТ, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА, 10-х РОКIВ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
IвановI ФранковI


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация