IвановI ФранковI



Категории Микола Вороний ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Вiдповiдь на його Посланiє La poesie n'a pas la vйritй pour objet, elle n'a qu'elle-meme. Charles Baudelaire Нi, мiй учителю i друже, Про мене все це не байдуже. Життя з його скаженим шалом, З погонею за iдеалом, З його стражданням i болiнням I невгамованим сумлiнням, Життя — се двi противнi сили, Що мiж собою в бiй вступили. Одна з них — велетень — гнобитель, А друга — генiй — визволитель; Його двосiчна гостра криця Влучна, як з неба блискавиця; Але i велетень могучийВ руцi тримає меч блискучий? Страшнi, тяжкi його удари, А ще страшнiшi таємнi чари... Як маю я його цуратись Чи вiд ударiв ухилятись? О, нi! Я, взявши в руки зброю, Iду за генiєм до бою. I знаю я, що замiсть плати Мене чекають кари, страти... Та чи ж грiзний удар обуха Там, де буяє творчiсть духа? Одна хвилина раювання Там вiдкупляє всi страждання. Бо то чуття свобiднi, щирi Бринять у святобливiй лiрi. I прикро, як ураз зi мною Стають, немовби теж до бою, А справдi для пихи своєï З порожнiм серцем фарисеï I паперовими мечами Вимахують над головами. Хто кликав ïх? Чого ïм треба? Чи хробакам потрiбно неба? Нехай iдуть всi тi нездари На торговицi та базари Нiкчемний крам, дрiбнi вигоди — От ïх найвищi клейноди. Але коли повсякчас битись, То серце може озлобитись. Охляти може, зачерствiти, Зав'януть, як без сонця квiти. Душа бажає скинуть пута, Що в ïх здавен вона закута, Бажає ширшого простору — Схопитись i злетiти вгору, Життя брудне, життя нiкчемне Забути i пiзнати надземне. Все неосяжне — охопити, Незрозумiле — зрозумiти! О, друже мiй, то не дурницi. — Всi тi щасливi небилицi Про райських гурiй, про нiрвану, Про землю ту обiтовану. Вони тягар життя скидаютьI душу раєм надихають. Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцевi вiдчути? I чи можливо без утрати Свобiдний творчий дух скувати? I хто Поезiю — царицю Посмiє кинуть у в'язницю? Хто вкаже шлях ïй чи напрямок, Коли вона не зносить рамок? В нiй всi краси кольори сяють, В нiй всi чуття i змисли грають!.. I ще скажу, мiй славний друже, Я не беру життя байдуже. Високих дум святi скрижалi, Всi нашi радощi i жалi, Всi тi болiння i надiï I чарiвливi гарнi мрiï, — Все, що вiд тебе в серце впало, Не загубилось, не пропало... Моя девiза: йти за вiком I бути цiлим чоловiком!
Поезiя М. Вороного розкриває внутрiшнiй свiт лiричного героя, який постає як особа, що тонко вiдчуває красу природи i людськоï душi.

Метки Iвановi Франковi, МИКОЛА ВОРОНИЙ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
IвановI ФранковI